Обґрунтування актуальності досвіду
Психолого-педагогічні дослідження доводять, що творчі здібності людини особливо інтенсивно розвиваються в дошкільному та в молодшому шкільному віці у процесі навчання. Це підтверджують і дослідження Л. Виготського, П. Гальперіна, В. Давидова, Д. Ельконіна, О. Леонтьєва та ін. Думки про те, що дитина за своєю психологічною будовою є «вродженим» художником, висловлювали Ф. Лорка, М. Пришвін, Я. Корчак, К. Станіславський, В. Сухомлинський. Так, Сухомлинський писав: «Дитячий малюнок, процес малювання — це частка духовного життя дитини. Діти не просто переносять на папір щось із навколишнього світу, а й живуть в цьому світі, входять в нього як творці краси, насолоджуються цією красою».
Необхідно зазначити підвищену пізнавальну активність дітей дошкільного та молодшого шкільного віку (6 — 8 років), їх емоційно - психологічну чутливість, почуттєву сприйнятливість до кольору, лінії, форми, ритму, композиції як трансляторів стану та настрою, майже повну відсутність у них жорстких стереотипів. Розвиток естетичних почуттів, накопичення спостережень і вражень збуджують асоціативність, образну уяву, фантазію. Розвивається творче мислення. Адже художньо-творча діяльність — це не просте копіювання дійсності, а художнє її переосмислення через інтенсивну творчу роботу мозку. Сміливість уяви і фантазії є однією із найважливіших якостей творчої особистості. Через малюнок набувається певне вміння відкрито і без страху виражати власні ідеї та почуття. Важливо не упустити цей благодатний для естетичного розвитку вік.
Урахування вікових особливостей дітей має надзвичайно важливе значення для ефективного керівництва їхньою образотворчою діяльністю, розширення художньо-естетичного кругозору, розвитку образного мислення і візуального сприймання, уяви, спостережливості, зорової пам'яті, виховання естетичних почуттів та смаків.
Один з варіантів періодизації дитячої образотворчої діяльності запропонував ще у 20-х роках А. В. Бакушинський:
1) Від 2-х до 4-х років — стадія так званих «кривуль» або «карлючок» (дитячі малюнки складаються з хаотично розміщених ліній та істот "головоніг").
2) Від 4-х до 6-ти років — етап створення перших конкретних зображень, які мають певні деталі (конкретні, так звані «рентгенівські» малюнки, бо дитина малює не те, що бачить, а те, що знає).
3) Від 6-ти до 8-ми років — стадія схематичних малюнків, що складаються з форми та ліній (довільні, розкуті, насичені подробицями зображення, що використовуються дітьми як текстові знаки).
4) Від 8-ми до 12-ти років — етап майже аналітичних, пунктуальних малюнків (зникнення схематичності в малюнках, правдоподібні, але надмірно деталізовані зображення, прагнення максимально точімо відобразити предмети за допомогою контурів або силуетів).
5) Від 12-ти до 15-ти років — період набуття компетенцій щодо об'ємно-просторового зображення предметів (об'єкти, що відтворюються в малюнках, набувають опуклості та вигляду, який у підлітків асоціюється з творами «професійного» мистецтва).
Приблизно в 3-му класі можна спостерігати своєрідну перебудову в дитячій образотворчій діяльності — перехід від схематично-описових малюнків до правдоподібних зображень предметів з наближенням до їхнього реального вигляду.
Взаємозв'язок сприймання творів мистецтва та практичної образотворчої діяльності молодших школярів також відіграє важливу роль у розвитку образного мислення, уяви, зорової пам'яті. За Л. Виготським, «...діяльність уяви залежить від досвіду, потреб та інтересів, в яких ці потреби виражаються».
Формування графічних умінь та навичок не є самоціллю, воно стає засобом, що дозволить дитині відтворити свої почуття, думки, фантазії у самостійній творчій діяльності.
Доцільно давати учням завдання на спостереження за явищами природи, змінами у навколишньому середовищі, рухом об'єктів та ін. Але діти молодшого шкільного віку не малюють з натури, це, скоріше, робота "з приводу" натури.
Поряд із завданнями на вивчення властивостей певного художнього матеріалу та технічних прийомів, необхідні також теми, де учні вільно обирають художній матеріал та засоби вираження (це привчає до самостійності). У несподівано утворених формах (ляпка, відбиток, сплетення ліній) дитина вчиться бачити, виокремлювати художній образ та надає йому завершеного вигляду.
Образ та матеріал у малюнку злагоджено втілюють задум художника. Зміна художніх матеріалів, випробовування нових прийомів підсилюють інтерес до роботи, розвивають руку та око, спонукають робити відкриття. Н. Чистяков говорив про свого учня В. Сєрова. що той «постійно шукав й тому не припиняв розвиватись».
Мистецтво є унікальним засобом формування важливих сторін емоційної сфери, образного мислення, художніх та творчих здібностей дитини. Отже, в житті дитини молодшого шкільного віку, воно може і повинно стати одним із засобів пізнання дійсності, спілкування, взаєморозуміння та самопізнання.
